Адам як власність диявола

а) Послухавши лукавого, Адам продав себе йому, а той, заволодівши ним, наповнив його всіляким злом.

Адам, переступивши заповідь Божу і послухавши лукавого змія, продав і поступився собою у власність дияволу, і в душу — це прекрасне творіння — одягнувся лукавий. Душа називається тілом лукавої темряви, поки в ній перебуває духовна темрява, бо там живе і міститься вона впродовж лукавого віку темряви, як і Апостол, згадуючи про тіло гріховне і про тіло смерті, каже: «щоб знищилося тіло гріховне» (Рим. 6, 6), і ще: «хто мене визволить від тіла цієї смерті?» (Рим. 7, 24). Душа — не від Божого єства і не від єства лукавої темряви, але є творінням розумним, сповненим краси, великим і дивним, прекрасною подобою та образом Божим, і лукавство темних пристрастей увійшло в неї внаслідок злочину.

Осквернення всього людського єства

Лукавий князь — царство темряви, спочатку полонивши людину, так обклав і зодягнув душу владою темряви, як одягають людину, щоб зробити її царем і дати їй усі царські шати, і щоб від голови до нігтів носила вона на собі все царське. Так лукавий князь одягнув душу гріхом, усе єство її і всю її осквернив, усю полонив у царство своє, не залишивши в ній вільним від своєї влади жодного її члена, ні помислів, ні розуму, ні тіла, але вдягнув її в порфіру темряви. Як у тілі (при хворобі) страждає не один його член, а все воно цілком підвладне стражданням, так і душа вся постраждала від немочей пороку та гріха. Лукавий всю душу вдягнув на злобу свою, і таким чином тіло стало стражденним і тлінним.

Коли Апостол каже: «скиньте із себе старого чоловіка» (Кол. 3, 9), то має на увазі людину досконалу, у якої очам відповідають свої очі, голові — своя голова, вухам — свої вуха. Бо лукавий осквернив і захопив до себе всю людину стару, нечисту, богоборну, непокірну Божому закону, у самий гріх, щоб не дивилася вже, як бажано людині, а й бачила лукаво, і чула лукаво, і ноги її поспішали на злочин, і руки її чинили беззаконня, і серце помишляло лукаве. Стара людина скинула з себе людину досконалу і носить одяг царства темряви: одяг хули, невірства, безстрашності, марнославства, гордині, сріблолюбства, похоті та інші брудні й осквернені лахміття.

Затьмарення розуму та духовні кайдани

Того й домагався ворог, щоб Адамовим переступом уразити й затьмарити внутрішню людину, владний розум, що бачить Бога. І очі її, коли недоступними їм стали небесні блага, прозріли вже для пороків і пристрастей. Кайданами темряви зв'язують душу духи злоби, тому не може вона ні любити Господа, ні вірувати, ні молитися так, як бажає, бо з часу гріхопадіння першої людини спротив і явно, і таємно в усьому оволодів нами.

Жаль Бога за людиною

б) Бачачи такий згубний стан, Бог і Ангели жаліли палого.

Того дня, коли впав Адам, прийшов Бог і, ходячи в раю та побачивши Адама, пошкодував і промовив: «При таких благах, яке обрав ти зло! Після такої слави який несеш на собі сором! Чому тепер так затьмарений ти, так спотворений? Після такого світла яка темрява покрила тебе!». Коли впав Адам і помер для Бога, жалів за ним Творець; Ангели, всі сили, небеса, земля, усі створіння оплакували смерть і падіння його. Бо створіння бачили, що той, хто був даний їм у царі, став рабом ворожої та лукавої темряви. Отже, темрявою гіркою вдягнув він душу свою, бо запанував над ним князь темряви. Саме він (Адам) і був тим, хто, побитий розбійниками, став напівмертвим на шляху з Єрусалима до Єрихона.

Справедливе покарання: душа як запустілий дім

в) Щоправда, правосуддя піддало його справедливому покаранню, і він залишений, як запустілий дім.

Адам, переступивши заповідь, вигнаний із раю і накликав на себе гнів Божий. Як прогнівавшись колись на юдеїв, Бог віддав Єрусалим на ганьбу ворогам, так, прогнівавшись і на душу, віддав її демонам і пристрастям. Вони, звабивши її, абсолютно принизили, і не стало вже там ні свята, ні фіміаму, що приноситься душею Богу, бо в ній оселилися дикі звірі й лукаві духи. І як дім, якщо не живе в ньому господар, занурюється в темряву й нечистоту, так і душа, якщо Владика її не радіє в ній з Ангелами, наповнюється гріховною темрявою та ганебними пристрастями.

Вороги обманом викрали славу людини й одягли її в сором. Убили душу її, розсіяли помисли її, скинули розум із висоти. Людину віддалили від небесного способу думок і звели до справ земних, тлінних і суєтних, тому що душа, впавши зі своєї висоти, зустріла людиноненависницьке царство і жорстоких князів, які змушують її будувати їм гріховні міста пороку.

Тиранія над усім створінням

г) Внаслідок падіння все творіння і весь рід людський підпали під тиранію ворога і пристрастей.

Уявіть собі царя, якого вороги взяли в полон. Як тільки він уведений у полон, його слуги мусять іти за ним. Так і Адам був створений чистим для служіння Богу, і на службу Адаму було дано всі створіння, бо він був поставлений господарем над ними. Але як тільки лукаве слово проникло в його серце, Адам був полонений, а разом із ним полонене і створіння, що підкорялося йому. Через нього смерть запанувала над кожною душею, і люди змінилися настільки, що дійшли до поклоніння демонам. Навіть плоди земні, створені Богом, почали приносити в жертву ідолам.

Спадковість гріха та духовна неміч

З часу злочину Адама душевні помисли розсіялися в цьому віці й змішалися з матеріальним. Як Адам прийняв у себе закваску зловредних пристрастей, так і весь рід людський за спадковістю став причетним до цієї закваски. Зло настільки зросло, що люди почали думати, ніби Бога немає, і стали поклонятися камінню.

Гріх увійшов усередину, оволодів пасовищами душі до найглибших сховищ і перетворився на звичку, яка змалку зростає в кожному. Лазар, сповнений смороду, був образом Адама, що прийняв у душу темряву. Всі ми — сини цього затьмареного роду. Якою неміччю постраждав Адам, тією ж постраждали й усі ми. Як в Єгипті під час триденної темряви син не бачив батька, так і після падіння людина не бачила істинного Небесного Отця, поки не засяяло Сонце правди — Христос.

Світове смятіння як наслідок падіння

д) Наочніший наслідок падіння — смятіння, що панує всюди у світі.

Діти цього віку подібні до пшениці у решеті: сатана просіває людський рід через земні справи, тривоги та суєтні помисли. Як пшениця в решеті безперестанку збовтується, так князь лукавства тримає людей у тривозі, змушуючи віддаватися гнусним бажанням і земним зв'язкам. Князь світу цього хвилює кожну душу, не народжену від Бога, наповнюючи її темрявою невігластва, засліплення та забуття.

Неусвідомлення зла

е) Усі відчували це, але ніхто не знав, що це за зло і звідки воно, вважаючи такий стан природним.

Видимий світ — від царів до жебраків — перебуває в боротьбі та нестрої, і ніхто не знає справжньої причини цього. Люди думають, що їхні вчинки природні й відбуваються за власним розсудом, не знаючи, що ними керує чужа сила. Лише ті, хто має мир Христовий, знають, звідки це походить. Жоден мудрець чи філософ світу, перебуваючи в полоні лукавої сили, не зміг пізнати того пошкодження душі, яке сталося через Адама.

Залишки духовної свободи

ж) Хоч яким великим є зло від падіння, воно не зовсім умертвило людину. У ній залишилися прояви духовного життя.

Ми не кажемо, що людина цілком знищилася: вона померла для Бога, але живе власним єством. В одному людина мертва, а в іншому — живе, міркує, має волю. Навіть без Писання люди за природним розумом знають, що є Бог. Несправедливо стверджувати, ніби людина зовсім не може робити нічого доброго. У ній залишилася свобода. Хто хоче, той підкоряється Богу і йде шляхом правди.

Однак людина не може лише власною свободою усунути приводи до гріха. Свобода дозволяє чинити опір, але влада над пристрастями дається Богом. Зло діє в нас зі всією силою, проте воно не змішане з нашою природою остаточно — як пшениця росте поруч із куколем. Душа має свою природу, а гріх — свою. Часом душа діє сама по собі: розкаюється, плаче, молиться. Якби вона завжди тонула у злі, вона не могла б цього робити, бо сатана ніколи не хоче, щоб люди зверталися до покаяння.