1. Світлий первісний стан

а) Остання мета і верховне благо людини в Богоспілкуванні. Бог благоволить спочивати в ній, і людина ніде не знаходить спокою, як тільки в Бозі. У такій спорідненості перебуває людина з Богом за первісним призначенням у творенні.

Про виключну близькість душі до Бога Немає іншої такої близькості та взаємності, яка є у душі з Богом і у Бога з душею. Бог сотворив різних створінь, сотворив небо і землю, сонце, місяць, воду, дерева плодоносні, всяких тварин. Але в жодному з цих створінь не спочиває Господь. Усяке створіння у владі Його, проте не утвердив Він у них престолу, не встановив із ними спілкування, благоволив же про єдину людину, з нею вступив у спілкування і в ній спочиває. Чи бачиш у цьому спорідненість Бога з людиною і людини з Богом? (45, 5).

Про людину як Божу оселю Як небо і землю сотворив Бог для проживання людині, так тіло і душу людини створив Він у житло Собі, щоб оселятися і упокорюватися в тілі її, як у домі Своєму, маючи прекрасною нареченою возлюблену душу, сотворену за образом Його. Чому Апостол каже: Його ж дім ми є (Євр. 3, 6). (49, 5).

Про вищу гідність людської істоти Висока гідність людини. Дивись, якими є небо, земля, сонце і місяць: і не в них благоволив упокоїтися Господь, а тільки в людині. Тому людина дорогоцінніша за всіх створінь, навіть, насмілюся сказати, не тільки видимих, а й невидимих, тобто службових духів. Бо про Архангелів Михаїла і Гавриїла не сказав Бог: сотворімо за образом і подобою Нашою (Бут. 1, 26), але сказав про розумну людську сутність, маю на увазі безсмертну душу. Написано: Ангельські ополчення навколо тих, що бояться Його (Пс. 33, 8). (15, 20. 41).

Про неможливість спокою поза Господом Тому душа смисленна і благорозумна, обійшовши всі створіння, ніде не знаходить собі упокоєння, як тільки в Єдиному Господі. І Господь ні до кого не благоволить, як тільки до єдиної людини (45, 5).

Про нестримне прагнення душі до свого Джерела Як багата дівчина, заручена, які б не отримувала подарунки до шлюбу, не заспокоюється тим, поки не відбудеться шлюбний союз, так і душа нічим не заспокоюється, поки не досягне досконалого спілкування з Господом. Або як немовля, коли голодне, ні за що вважає і перли, і дорогий одяг, усю ж увагу звертає на живильні соски, щоб спожити молока, так міркуй і про душу (тобто, що, все минаючи, шукає вона вкусити Бога — і тоді тільки спокійною стає). (45, 7).

б) Маючи таке призначення, людина була пристосована до нього в самому сотворінні. У творенні вона була поставлена біля мети.

Про природну чистоту і чесноти душі Душа — справа велика і дивна. При її створенні такою сотворив її Бог, що і в єство її не було вкладено пороку, навпаки того, сотворив її за образом чесноти Духа, вклав у неї закони чеснот, розсудливість, відання, благорозумність, віру, любов та інші чесноти, за образом Духа (46, 5).

Про духовну обдарованість і єднання з Богом Він вклав у неї розуміння, волю, владний розум, воцарив у ній і іншу велику витонченість, зробив її легкорухливою, легкокрилою, невтомною, дарував їй приходити й іти в одну мить і думкою служити Йому, коли хоче Дух. Одним словом, створив її такою, щоб стати їй нареченою і спільницею Його, щоб і Йому бути в єднанні з нею, і їй бути з Ним в єдиний дух, як сказано: хто з’єднується з Господом, той є один дух із Господом (1 Кор. 6, 17). (46, 6).

Про накопичення небесного багатства в душі Як чоловік ретельно збирає в дім свій всякі блага, так і Господь у домі Своєму — душі й тілі — збирає і покладає небесне багатство Духа (49, 4).

в) Внаслідок цього першостворені були в Бозі і володіли великими перевагами і благами.

Про стан слави і дружби з Богом До злочину вони були зодягнені Божою славою... Адам, поки тримався заповіді, був другом Божим — і з Богом перебував у раю (12, 8).

Про перебування Духа в людині В Адамі перебувало Слово, і мав він у собі Духа Божого (12, 6).

Про панування чистого розуму Розум спочатку чистий, перебуваючи в чині своєму, споглядав Владику свого, і Адам, перебуваючи в чистоті, царював над своїми помислами і блаженствував, покриваний божественною славою (45, 1, 15, 23, 1.2, 6).

Про Слово як єдине джерело відання і блаженства Саме Слово, що перебувало в ньому, було для нього всім: і віданням, і відчуттям (блаженства), і спадщиною, і вченням. І ззовні перебувала на першостворених слава, так що вони не бачили наготи своєї (12, 7. 10).

Про владу людини над творінням Людина була в честі й чистоті, була владарем усього, починаючи від неба, вміла розрізняти пристрасті, чужа була демонам, чиста від гріха або від пороку — Божою була подобою (26, 1).

г) Але цей достаток благодаті не мав нічого примусового. Людина була вільна бути з Богом і благодаттю або відокремитися від них. Вона відокремилася і впала, як упали і духи.

Про свободу волі розумних істот Усі розумні сутності, маю на увазі Ангелів, душі і демонів, Творець сотворив чистими і вельми простими. А що деякі з них розтлилися у зло, це сталося з ними від самовілля: тому що з власної своєї волі ухилилися вони від належного помислу (16, 1).

Про відмінність людини від неживої природи Видимі створіння зв'язані якимось нерухомим єством, не можуть вони вийти з того стану, в якому створені, і не мають волі. А ти створений за образом і подобою Божою. Як Бог вільний і творить що хоче, так вільний і ти. За природою ти легкозмінний (15, 20. 21).

Про здатність душі обирати свій шлях Природа наша легкоприйнятна і для добра, і для зла, і для Божої благодаті, і для протилежної сили. Вона не може бути примушувана (15, 23).

Про добровільне переступання заповіді Так і Адам з власної своєї волі переступив заповідь і послухав лукавого (12, 8).

Про втрату Бога через лихі помисли Велике багатство і велика спадщина була йому приготована. Але як тільки пойняв лихі помисли і думки, загинув він для Бога (12, 1).