Протистояння тщеславству та розпалювання духовного вогню

Бог слухає тих, хто любить Його і шукає Його від усього серця свого, і поблажливо ставиться до них у всіх їхніх проханнях. Прохання ж тих, хто не від усього серця приступає до Нього, але має роздвоєне серце і все, що не робить, виставляє напоказ задля отримання слави та похвали людської — тих Він не слухає, а гнівається на них, бо справи їхні — задля вигляду. І справджується над ними слово Псалма: «Бог розсипав кістки людинолюбців» (Пс. 52:6).

Через це сила Божа не діє в них, бо вони не тверді серцем у всіх справах, до яких беруться. Вони не знають Божественної солодкості, її тиші та веселощів. Багато в роді нашому таких, хто не отримав тієї сили, що дарує душі солодкість і щодня сповнює її все більшою радістю та розпалює в ній Божественну теплоту. Їх зваблює злий дух за те, що вони роблять свої справи напоказ перед людьми.

Ви ж, приносячи плоди трудів ваших перед лице Господнє, намагайтеся уникати духу тщеславства і безперестанно ведіть проти нього боротьбу. Не переставайте противитися цьому злому духові; бо коли людина береться за добрі справи, підбігає і цей дух, щоб увійти з нею в частку або зовсім відхилити її від таких починань. Багатьох він зовсім не допускає до чесноти, а в інших втручається у справи і губить їхні плоди, домішуючи до милосердя тщеславство. Такі люди схожі на смоковницю, про яку здалеку думали, що на ній багато солодких плодів, а підійшовши ближче — нічого не знайшли.

Духовна теплота як вогонь

Якщо хтось із вас бачить, що він не обдарований цією теплотою, нехай постарається знайти її — і вона прийде до того, хто шукає. Вона схожа на вогонь: коли люди хочуть закип'ятити на ньому трохи олії, вони роздмухують його, поки розгориться. Так само, коли бачите, що душі ваші охолоджуються через недбалість і лінощі, поспішіть збудити їх, проливаючи над ними сльози. Без сумніву, прийде той вогонь і з’єднається з душами вашими.

Ось і Давид, коли помітив, що душа його обважніла й охолола, сказав: «Згадую дні давні, роздумую про всі діла Твої, навчаюся в творіннях рук Твоїх. Простягаю до Тебе руки мої; душа моя, як земля безводна, прагне Тебе» (Пс. 142:5, 6). Бачите, Давид був вкрай стурбований цим, поки знову не розгорівся вогонь у серці його, так що він вигукнув: «Готове серце моє, Боже, готове серце моє» (Пс. 107:2).

Так само чиніть і ви, щоб бути одностайними у приготуванні серця за допомогою Божественного світла і вогню.

Про дар розсудливості та духовне неспання

Моліться — нехай дарує вам Бог благодать усе ясно бачити й розуміти, щоб ви могли вірно розрізняти, що є добро, а що — зло. Написано в Апостола Павла, що «тверда їжа властива досконалим» (Євр. 5:14). Це ті, хто тривалим і ретельним подвигом навчили свої почуття та наміри щодо добра і зла, стали синами Царства і прираховані до Божественного усиновлення.

Бог дарував їм мудрість і розсудливість у всіх справах їхніх, щоб не звабив їх ані чоловік, ані диявол. Вам належить знати, що ворог спокушає вірних виглядом добра, і багатьох встигає звабити через те, що вони не мають розсудливості та мудрості.

Тому блаженний Павло, пізнавши це багатство розуму, написав до Ефесян: «Щоб Бог... дав вам Духа премудрості та відкриття для пізнання Його, і просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, яка надія Його покликання, і яке багатство слави спадщини Його у святих» (Еф. 1:17, 18). Він робив це через надмірну любов до них, знаючи: якщо вони досягнуть цього, то жодна справа не буде їм тягарем, вони не знатимуть страху, а радість Господня втішатиме їх день і ніч.

Про небезпеку духовного охолодження

Багато хто з ченців і дів, що живуть у кіновіях (гуртожитках), не досягають цієї міри. І ви, якщо хочете досягти вершини досконалості, відступіть від усіх, хто носить лише ім'я чернецтва чи дівства, але не має яснозір'я та розсудливості. Бо якщо ви вступите в спілкування з ними, вони не дадуть вам успіху, а ще й погасять ваш жар, тому що в них самих немає жару, а лише холод, бо вони ходять за своїми бажаннями.

Отже, якщо вони прийдуть до вас і почнуть мирські розмови згідно зі своїми бажаннями — не погоджуйтеся на це. Бо написано в Апостола Павла: «Духа не вгашайте, пророцтва не зневажайте» (1 Сол. 5:19, 20).

Знайте, що Дух нічим так не вгашається, як марними бесідами.

Як дерева, якщо не будуть напоєні природною водою, рости не можуть, так і душа, якщо не прийме небесної солодкості, рости не може. Лише ті душі, які прийняли Духа і напоєні небесною солодкістю, зростають.

Таким чином, коли Господь відпускає нам гріхи наші, ми повинні не відпускати їх собі самі, а завжди пам’ятати про них через постійне відновлення каяття. 

Про досконалість і свободу від зла

Славним є духовне подвижництво, але багато в нього супротивників. Хто хоче бути досконалим у ньому, той не повинен бути рабом нічого лихого. Хто ж рабствує будь-чому лихому, той далеко стоїть від межі досконалості.

Про боговтілення та спасіння

Господь наш Ісус Христос, через незбагненне смирення Своє, прикрив Божество Своє людськістю так, що всі дивилися на Нього як на людину, тоді як Він не людиною тільки був, але Богом вочоловіченим, як написано: «І Слово стало плоттю, і оселилося між нами» (Ін. 1:14).

Однак Господь не став поза Своїм Божеством через Своє втілення, яке було Йому необхідне для влаштування нашого спасіння.

Про істинне бачення Господа та небезпеку самообмани

Багато хто через нерозумність свою каже: «Ми так само бачили Господа Ісуса Христа, як і Апостоли»; тимчасом вони перебувають у самообмані та прилесті, і очей не мають, щоб бачити Господа так, як бачили Його Апостоли.

Апостол Павло бачив Господа так, як бачили Його Апостоли, котрі були з Ним і котрі увірували в Нього в той час, коли Він ходив по землі, оточений натовпом, що дивився на Нього лише як на людину.

Коли кровоточива, побачивши Його очима серця, увірувала, що Він є Бог, і з вірою торкнулася краю одягу Його, — то вмить зцілилася від хвороби. Він запитав: «Хто торкнувся Мене?» — не тому, що не знав, а тому, що хотів виявити віру її. Хоча апостол Петро й казав: «Натовп стискає Тебе, а Ти кажеш: хто торкнувся Мене?», — але вона сама відкрилася і сповідала, як зцілилася. Тоді Господь сказав їй: «Іди, віра твоя спасла тебе» (Лк. 8:45–48).

Бачили Господа і Пилат, і Анна, і Каяфа, але — як і решта натовпу, що дивилася на Нього без віри, а не так, як дивилися на Нього Апостоли. Тому вони не отримали жодної користі від того, що бачили Його.

Апостол же Павло бачив Його очима серця свого і своєю найсильнішою вірою — так, як бачила Його кровоточива, що торкнулася Його з вірою і зцілилася.

Про світло Божественного видіння

Коли припиняється в людині царство гріха, тоді з’являється душі Бог і очищає її разом із тілом. Якщо ж царство гріха живе в тілі, то не може людина бачити Бога, бо душа її перебуває в пітьмі й не має в собі місця для світла, яке є спогляданням Бога.

Давид каже: «У світлі Твоєму побачимо світло» (Пс. 35:10). Що ж це за світло, у якому людина бачить світло? Це те світло, про яке згадує Господь наш Ісус Христос у Євангелії, — тобто щоб уся людина була світлою і не було в ній жодної темної частини (Лк. 11:36).

Господь також сказав: «Ніхто не знає Отця, тільки Син, і той, кому Син захоче відкрити» (Мф. 11:27). Син же не відкриває Отця Свого синам темряви, але тим, хто перебуває у світлі і є синами світла, чиї очі серця Він просвітив пізнанням заповідей.

Про шлях до оселі Божої та подолання духовної дитячості

Пишеться у Псалмі: «Пройду в місце оселі дивної, аж до дому Божого» (Пс. 41:5). Це «пройду» означає подальше проходження і доводить нам досконалий вік душі; бо тут вона вже наблизилася до Бога, тоді як раніше шлях її був ще дуже віддалений від Бога.

Не будемо дивуватися, що шлях наш дуже віддалений, бо ми ще перебуваємо у духовному дитинстві. Бачимо, що і великому тому Пророку Іллі було сказано: «Встань, їж, пий і зміцнися; бо далекий ще шлях твій» (3 Цар. 19:7), — а він ішов до Богобачення. Про цю саму довжину шляху сказав і Давид: «Хто дасть мені крила, як у голуба? Я полетів би і спочив» (Пс. 54:7).

Тому належить шлях цей проходити не з недбалістю, розслабленням чи лінощами, а з увагою та ревністю. Вчитель всесвіту — Павло — радить нам: «Так біжіть, щоб досягти», — і каже при тому: «Умертвляю тіло моє і поневолюю» (1 Кор. 9:24, 27).

Тож біжімо, поки маємо час у цьому тілі, щоб досягти досконалості, як досяг її сам святий Павло, який каже: «Подвигом добрим я подвизався, свій шлях звершив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди» (2 Тим. 4:7, 8).

Про три віки духовної людини

Як тіло, поки в ньому перебуває душа, проходить три віки, а саме: юність, зрілість і старість; так само три віки проходить і душа, сохована в тілі, а саме: початок віри, успіх у ній і досконалість.

У першому віці, коли душа починає вірувати, вона народжується у Христі, як сказано в Євангелії. Святий апостол Іоан дав нам ознаки цього новонародження, так само як і середнього стану та досконалості, коли сказав: «Писав я вам, юнаки; писав вам, діти; писав вам, батьки» (1 Ін. 2:12-14).

Так він писав не до плотських своїх друзів, а до віруючих, змальовуючи три стани, які проходять ті, що прагнуть у духовну сферу, щоб досягти досконалості й удостоїтися повноти благодаті.

Про приборкання плоті та чистоту почуттів

Той, хто полюбив духовне життя, має наслідувати чистоту й стриманість Йосифа; він повинен почати впорядковувати себе спогляданням і озброюватися проти всіх лихих похотей, що підтримуються хитрим ворогом. Про ворога цього сказано словами Йова: «Ось міцність його в стегнах його, і сила його в м’язах живота» (Йов 40:11). Тому кожен, хто подвизається і озброюється проти цих плотських похотей, які зазвичай збуджуються надмірною їжею та питвом, повинен підперезати стегна свої суворим стриманням, щоб устояти в чистоті.

Написано, що Ангел, який боровся з Яковом, міцно стиснув суглоб стегна його, через що зів'яла і ослабла плоть його, і він був названий Ізраїлем, тобто — тим, хто бачить Бога (Бут. 32:25, 32). Так само і нам потрібно зробити своє тіло «зів'ялим», щоб умертвити й погасити похоть. Бо в'янення плоті дає нам можливість дійти до досконалості в чесноті чистоти.

Душа стає міцною, коли тіло виснажене. Отже, витончимо тіла свої, щоб мати силу тримати себе в порядку; бо якщо ми підкоримо тіло і віддамо його в рабство душі, то плотські помисли, любов до яких є ворожнечею проти Бога, будуть умертвлені через умертвіння плоті. Тоді просвітиться душа і стане храмом Божим.

Обудова почуттів подвижника

Хто намагається бути чистим у всіх членах своїх, той і є істинним духовним подвижником. Він навчив усі почуття свої й не дозволяє їм панувати над собою, але стримує їх і підкоряє під іго Господнє великою чистотою:

• Очі: не дозволяє їм бачити щось лихе або дивитися з вожделінням;

• Вуха: не дозволяє їм слухати пересуди або диявольські поради;

• Уста: накладає печать на них, а язику не дає волі говорити пусті речі;

• Руки: простягає до творення прекрасних справ милосердя та допомоги;

• Ноги: швидкі на виконання слів Господа: «Якщо хто примусить тебе йти одну милю, йди з ним дві» (Мф. 5:41);

• Чрево: тримає так, щоб через нього не впасти й не почати плазувати по землі, подібно до змія.

Такий, браття, образ життя подвижника.

Про силу усамітнення та духовне споглядання

Кожен, хто бажає бути істинним духовним подвижником, повинен намагатися триматися подалі від галасливого багатолюдства і не наближатися до нього, щоб бути і тілом, і серцем, і розумом поза сум’яттям і коловоротом людським; бо де люди, там і сум’яття.

Господь наш показав нам зразок віддалення від людей та усамітнення, коли один осібно сходив на гору для молитви. У пустелі також переміг Він і диявола, що насмілився вступити з Ним у боротьбу. Звісно, Він не був безсилим перемогти його і серед натовпу; але Він зробив так, щоб навчити нас, що в усамітненні та безмолв’ї нам зручніше перемогти ворога і досягти досконалості.

Також слави Своєї Господь не показав учням Своїм серед людей, але вивів їх на гору і там явив їм славу Свою. Іоан Предтеча так само перебував у пустелі до дня явлення свого Ізраїлю.

Чому світ перешкоджає подвигу?

У світі ворогові зручніше тиснути на нас своїми знаряддями — і зовнішніми, і внутрішніми. Там, залучаючи людей як слухняних помічників, він веде війну проти вірних.

• Святий Єзекіїль бачив славу Божу не в місті чи селищі, а в полі, бо Бог сказав йому: «Вийди на поле і побачиш славу Мою» (Єзек. 3:22).

• Пророк Єремія, знаючи, як угодне Богу усамітнення, сказав: «Благо людині, коли візьме ярмо в юності своїй, сяде наодинці й замовкне» (Плач Єр. 3:27-28). Він же, розуміючи шкоду людського гамору, вигукував: «Хто дасть мені в пустелі притулок останній, і залишу людей моїх і піду від них?» (Єр. 9:2).

• Пророк Ілля сподобився отримувати їжу від Ангелів саме в пустелі, а не серед натовпу.

Все це написано для того, щоб переконати нас наслідувати тих, хто любив усамітнення, бо воно може привести нас до Господа.

Намагайтеся утвердитися в усамітненні, щоб воно привело вас до бачення Бога, яке і є найвищим духовним спогляданням.

Про вогненні крила душі та духовне народження

Хочу сказати вам і те, до чого подібна душа, в яку вселився вогонь Божий. Вона подібна до двокрилого птаха, що підноситься вгору небесним повітрям. З усіх створінь лише птахам властиві крила як їхня особливість; крила ж душі, що кориться Богу, — це прагнення вогню Божого, якими вона може злітати до неба.

Якщо ж вона втратить ці крила, то не зможе підноситися вгору, бо не буде причетною до того вогню, що несе до неба, і стане схожою на птаха без крил, який не може літати.

Крім того, душа людини схожа на птаха ще й у тому, що теплота є причиною народження птаха на світ. Якщо птах не буде зігрівати (висиджувати) яйця, то з них не виведуться живі пташенята, бо вони не можуть інакше пробудитися до життя, як через теплоту. Так і Бог, обіймаючи і зігріваючи душі, Йому покірні, збуджує їх до життя духовного.

Зрозумівши, таким чином, що душа, яка приліпилася до Бога, подібна до птаха, чиїм джерелом існування є теплота, — у жодному разі не дозволяйте собі втратити силу вогню цього.

Знайте, що через цей вогонь, який дарує вам Бог, диявол готує вам багато нападів, щоб позбавити вас його; бо він добре знає: поки є у вас цей вогонь, він жодним чином не може вас подолати.

Ось переклад фрагмента про підступність ворога та про благодатний спокій, що приходить після перемоги над спокусами:

Про хитрощі диявола та солодкість Господнього ярма

Противтеся дияволу і намагайтеся розпізнавати його підступи. Він свою гіркоту зазвичай приховує під виглядом солодощів, щоб не бути викритим, і створює різні примарні образи, гарні на вигляд — які, проте, на ділі зовсім не такими є, — щоб звабити серця ваші хитрим наслідуванням істини, яка є по-справжньому привабливою. До цього спрямоване все його мистецтво: щоб усіма силами противитися кожній душі, яка добре служить Богу.

Багато різних пристрастей вкладає він у душу для погашення в ній Божественного вогню, в якому вся сила; особливо ж бере спокоєм тіла та тим, що з цим пов'язано. Коли ж побачить він нарешті, що всього подібного остерігаються і нічого не приймають від нього, не даючи жодної надії на послух, — відступає від них із соромом.

Плід перемоги: Духовний спокій

Тоді оселяється в них Дух Божий. А коли оселиться в них Дух Божий, то дає їм перебувати в спокої, або смакувати спокій у всіх справах їхніх, і солодким робить для них несення ярма Божого, як написано в Євангелії: «І знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29), хоча вони взяли і несуть ярмо Його на собі.

Тоді стають вони невтомними як у подвигах чеснот, так і у виконанні послуху та в нічних чуваннях; не гніваються на людські несправедливості й не бояться нікого — ні людини, ні звіра, ні духа: тому що радість Господня перебуває з ними вдень і вночі, оживляє їхній розум і живить їх.

Цією радістю зростає душа, стає придатною до всього (досконалою), і нею ж сходить на небо. 

Про духовне змужніння та допомогу лікаря душ

Бачимо, що дитина росте, приймаючи спочатку молоко матері, потім іншу якусь їжу, і нарешті — всяку, якою зазвичай харчуються всі люди. Так вона стає міцною, мужніє, і серце її сміливо зустрічає ворогів, якщо вони хочуть напасти на неї.

Але якщо схопить її в дитинстві якась хвороба, то харчування її та зміцнення не буває успішним; вона виходить слабкою, і будь-який ворог долає та перемагає її. Щоб їй одужати й отримати силу перемагати ворогів, потрібно скористатися допомогою та опікою досвідченого лікаря.

Так і душа людська: якщо немає в ній Божої радості, вона буває слабкою і отримує багато ран.

Якщо вона постарається знайти собі якусь людину, Божого служителя, вправного в духовному лікуванні, і до нього прихилиться, то він:

1. Спочатку зцілить її від пристрастей;

2. Потім воскресить і навчить її, як за допомогою Божої отримати ту радість, що є її їжею.

Тоді-то вона чинитиме опір ворогам своїм, якими є духи злі, і їх подолає, і поради їхні потопче, і зрадіє ще досконалішою радістю.

Про підступи диявола та духовну тверезость

Бережіться порад злого диявола, коли приходить він у вигляді правдомовного, щоб звабити вас і ввести в оману. Хоч би він прийшов до вас у вигляді Ангела світлого — не вірте йому і не слухайтеся його: бо тих, хто вірний, він зазвичай зачаровує привабливою видимістю Істини.

Недосконалі не знають цих хитрощів диявола, але досконалі знають, як каже Апостол: «Тверда їжа властива досконалим, у яких почуття через довге навчання привчені розрізняти добро і зло» (Євр. 5:14). Таких ворог не може звабити. Але вірних, які мало за собою стежать, він легко спокушає своєю солодкою на вигляд принадою, ловлячи їх, наче рибалка рибу на гачок.

• Приклад із рибою: Риба не знає, що за принадою схований гачок, ковтає її й потрапляє в полон. Якби знала — втекла б.

• Приклад із птахом: Птах спить на висоті, де він у безпеці. Але птахолов розстеляє сіті й посипає зерно на землі. Зваблений їжею, птах злітає з висоти й опиняється в тенетах.

Так само робить і диявол, ловлячи недосконалих християн своїми хитрощами та скидаючи їх із висоти. Так він діяв і з Євою, пообіцявши їй: «Будете як боги» (Бут. 3:5). Вона не розсудила як слід, і вони обоє впали зі своєї висоти.

Про небезпеку самовпевненості

Так само чинить диявол і з недосконалими християнами, які не вміють розрізняти добро і зло й керуються власними схильностями, задовольняючись своїм судженням. Вони:

1. Не питають порад у своїх досконалих отців.

2. Йдуть за бажаннями серця, вважаючи, що самі досягли досконалості.

3. Діють у самовпевненості, не слухаючи повчань.

Через це диявол влаштовує їм фальшиві видіння та привиди, наповнюючи серце гординею. Іноді він дає сни вночі, які справджуються вдень, щоб глибше занурити в обману (прелесть). Навіть показує світло вночі, ніби робить знамення, щоб вони повірили, що він — Ангел.

Щойно вони приймуть його за Ангела, дух гордості повністю опановує ними. Вони починають вважати себе великими й славними духом, вищими за інших, і думають, що не мають потреби слухати отців.

Насправді ж вони, за Писанням, є блискучими гронами, але незрілими й терпкими. Повчання отців для них важкі, бо вони впевнені, що самі вже все знають.

Про послух отцям як запоруку духовної перемоги

Твердо знайте: ані досягти успіху, ані зрости і стати досконалими ви не зможете, як і не зумієте вірно розрізняти добро від зла, якщо не будете коритися отцям вашим.

Отці наші самі так чинили: корилися отцям своїм і їхніх настанов слухали; завдяки цьому вони досягли успіху, зросли і самі стали вчителями, як написано у Премудрості сина Сирахового: «Не цурайся повістей старців, бо вони навчилися від батьків своїх: від них навчишся розуму і як у потрібний час дати відповідь» (Сир. 8:11–12).

Отже, ви маєте наслідувати тих, хто був покірний отцям своїм і в усьому їх слухався. Їхні отці, за допомогою Божою, навчили їх усього, чого самі навчилися від своїх отців і що передали синам своїм покірним.

• Так Ісаак слухався Авраама;

• Яків — Ісаака;

• Йосиф — Якова;

• Єлисей — Іллі;

• Павло — Ананії;

• Тимофій — Павла.

Усі вони та подібні до них слухалися отців своїх, виконували їхню волю і дотримувалися їхніх порад; тому вони пізнали істину, навчилися правді й нарешті сподобилися Духа Святого — і стали, таким чином, провісниками істини в усьому, як написано у пророка Єзекіїля: «Сину людський, Я поставив тебе вартовим дому Ізраїлевого; ти будеш слухати слово з уст Моїх і будеш застерігати їх від Мене» (Єзек. 3:17).

Отже, якщо бажаєте досягти успіху й повніше зрости, стати непохитними у серці своєму і ні в чому не бути висміяними дияволом, коріться отцям своїм і в усьому їх слухайтеся — і не впадете повік. 

Про силу любові до Бога та загартування душі у випробуваннях

Вкажу вам справу, яка єдина робить людину твердою у добрі та зберігає її такою від початку до кінця, а саме: любіть Бога всією душею вашою, усім серцем вашим і всім розумом вашим, і Йому єдиному служіть.

Тоді Бог дасть вам силу велику і радість, і всі справи Божі стануть для вас солодкими, як мед; усі труди тілесні, розумові заняття і чування, і все взагалі ярмо Боже буде для вас легким і солодким.

Проте, через любов Свою до людей, Господь посилає іноді на них прикрощі, щоб не величалися, а перебували у подвигу. І тоді вони відчувають:

• Замість мужності — обтяження і розслаблення;

• Замість радості — сум;

• Замість спокою і тиші — хвилювання;

• Замість солодкості — гіркоту.

Багато іншого подібного трапляється з тими, хто любить Господа. Але, борючись із цим і перемагаючи, вони дедалі більше стають міцними. Коли ж нарешті зовсім усе це подолають, тоді в усьому почне бути з ними Дух Святий, і тоді не будуть вони більше боятися нічого лихого.

Про пахощі Святого Духа та «багатоцінну перлину»

Дух Святий безперестанно віє пахощами найприємнішими, найсолодшими й нез'ясненними для мови людської. Але хто знає цю приємність Духа та Його солодкість, крім тих, що сподобилися того, щоб Він оселився в них?

Дух Святий оселяється в душах тих, хто кається, не інакше, як після багатьох трудів. Багато подібного бачимо ми і в світі цьому: каміння, наприклад, дорогоцінне інакше не дістається, як із великим трудом.

Шукаючи цього Духа, святі знайшли Його; і Він і є тією істинною багатоцінною перлиною, про яку згадується у святому Євангелії (Мф. 13:45–46) у притчі про купця, що шукав добрих перлин і, знайшовши одну дорогоцінну, пішов, продав усе своє і купив її. Він же мається на увазі й в іншій притчі про скарб, схований на полі, який людина, знайшовши, сховала і від радості пішла, продала все, що мала, і купила поле те (Мф. 13:44).

Дух Святий і випробування

Спокуси ні на кого так не повстають, як на тих, хто отримав Духа Святого. І Господь наш, коли після хрещення зійшов на Нього Дух Святий у вигляді голуба, був ведений Духом у пустелю, щоб бути спокушуваним від диявола, який випробував Його всіма своїми спокусами, але ні в чому не мав успіху проти Нього, як пишеться про це в Євангелії від Луки: «І, закінчивши все спокушання, диявол відійшов від Нього до часу» (Лк. 4:13).

Господь же Ісус повернувся до Галілеї в силі Духа. Так і всіх, хто приймає Духа, хто бореться і перемагає, — Дух Святий зміцнює і дає їм силу перемагати будь-яку спокусу.

Символіка чотирьох облич та шлях до духовного досконалості

Серафим, якого бачив пророк Єзекіїль (Єзек. 1:4–9), є образом вірних душ, що подвизаються заради досягнення досконалості. Мав він шість крил, сповнених очима; мав також чотири обличчя, що дивилися на чотири сторони: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге — до обличчя тільця, третє — до обличчя лева, четверте — до обличчя орла.

Святий Антоній пояснює ці стани так:

• Обличчя людське: означає вірних, які, живучи у світі, виконують покладені на них заповіді. Це фундамент християнського життя в соціумі.

• Обличчя тільця: символізує того, хто обирає чернецтво. Подібно до тільця, він несе важку працю, виконуючи чернечі правила та здійснюючи переважно тілесні подвиги (піст, поклони, працю).

• Обличчя лева: означає подвижника, який, зміцнившись у спільноті, іде в усамітнення (затвор чи пустелю) і вступає у пряму боротьбу з невидимими демонами. Він стає мужнім, як цар звірів.

• Обличчя орла: символізує стан, коли людина перемагає невидимих ворогів і панує над пристрастями. Тоді вона підноситься вгору Духом Святим і споглядає Божественні видіння.

Ум такого подвижника бачить усе, що може з ним статися, з шести сторін, уподібнюючись тим шести крилам, сповненим очей. Так стає він цілковито Серафимом духовним і успадковує вічне блаженство.

Про чистоту серця та небезпеку зовнішнього подвигу

Чистота, мир безперестанний і незмінний, милосердя повне та інші прекрасні чесноти, що вінчаються благословенням, — це заповіді Божі. Намагайтеся виконувати ці веління Духа, якими оживляться душі ваші і завдяки яким ви приймете Господа в самих себе: вони є безпечним шляхом.

Без чистоти тіла й серця ніхто не може бути досконалим перед Богом, тому й сказано у св. Євангелії: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). Досконалість народжується від чистоти серця.

У серці перебуває добро природне і зло неприродне.

• Від зла народжуються пристрасті душевні: осуд, ненависть, самовпевненість та інші.

• Природне ж добро серця народжує пізнання Бога (страх Божий) і святість, тобто чистоту душі від усіх пристрастей (совість).

Якщо людина вирішить виправитися і почне уникати будь-якого зла, озброївшись проти нього подвигами — плачем, скрухою, зітханнями, постом, чуваннями, вбогістю та багатьма молитвами до Бога, — то Господь Своєю благодаттю допоможе їй і визволить від усіх душевних пристрастей.

Урок про нерозумних дів

Багато хто, довгий час перебуваючи в чернецтві та дівоцтві, не навчився цієї науки чистоти, бо, знехтувавши напученнями отців своїх, пішов за бажаннями серця свого. Через це злі духи-душогуби взяли над ними гору, вражаючи їх прихованими стрілами вдень і вночі, так що серця їхні зайняті то гордістю, то марнославством, то заздрістю, то гнівом чи суперечками.

Частка таких буде з п'ятьма нерозумними дівами, бо вони:

• Не приборкують язиків своїх;

• Не бережуть чистими очей своїх і тіл від похотей;

• Не очищують сердець від нечистоти.

Вони задовольняються лише «лляним одягом» (зовнішнім образом чернецтва), але позбавляються небесного єлею для своїх світильників. Жених ніколи не відчинить їм дверей Своєї оселі й скаже: «Амінь кажу вам: не знаю вас» (Мф. 25:12).

Пишу це, бажаючи вам спасіння, щоб ви стали вільними й вірними — чистою нареченою Христу, Який є Женихом усіх душ.

Про очищення душі вогнем спокус

Золото багато разів очищується вогнем, щоб через найсильніше очищення воно стало кращим. Так само Господь наш, з благості Своєї, очищає людину багатьма спокусами, випробовує її та робить її досвідченою у веденні сердечних битв. Так людина більше не повертається думками чи пам'яттю до несправедливостей та принижень, яких зазнала від людей; але упокорюється перед Богом і на Нього покладає всю надію свою, будучи завжди готовою на кожну добру справу перед Богом, як сказав Давид Пророк: «Готове серце моє, Боже, готове серце моє: буду співати й псалми співати у славі моїй» (Пс. 107:2).

Майте на думці, що ви будете випробовувані якимись братами через паплюження та несправедливість, або зазнаєте приниження від своїх співпрацівників. Тому, коли трапиться з вами щось подібне:

• Стійте твердо;

• Не бійтеся;

• Не сумуйте;

• Але подяку підносьте Господу за все це.

Нічого подібного не стається без Нього, а Ним допускається тому, що рабам Божим необхідно проходити через битви. Бо хто не буде випробуваний благостю Божою через спокуси, труди, скорботи та лиха, доки не навчиться з терпінням стояти в добрі за будь-яких обставин, — той не отримає від Нього честі.

Про силу терпіння та приклади святих

Терпеливо зносьте біди та скорби, які з вами трапляються; і подяку віддавайте за них Господу з великим смиренням, щоб спожити радість від трудів ваших.

Беріть приклад з тих, хто був мужнім у духовній битві:

• Блаженна Сусанна: вона подолала хтивість двох беззаконних старців і через їхні фальшиві наклепи зазнала багато бід і скорбот. Але Бог за її терпіння і непохитність наприкінці її подвигу підніс її, а ворогів її упокорив.

• Свята Текла: вона була ще мужнішою духом, не злякалася ні ран від батьків, ні вогню, ні роздирання плоті, ні звірів. Їй Бог дарував нарешті радість серця і нагороду за труди, коли мужня віра її згасила палючий вогонь, закрила пащі кровожерливих левів і посоромила всіх ворогів її.

• Праведний Йосиф: смиренний перед Богом і людьми. Коли брати через заздрість і ненависть хотіли пролити його кров, Божественна допомога зберегла його від смерті. Вони продали його в рабство, де дружина його господаря завдала йому багато бід і довела до в'язниці. Але Бог не залишив його. Йосиф був стриманим, лагідним, чистим і непорочним душею і тілом, і завдяки Божому благоволінню не впав під тягарем нещасть, а переніс їх терпеливо, поклавши надію на Господа. І Бог звеличив його нарешті, зробивши правителем Єгипту, а братів, що ненавиділи його, підкорив йому.

Урок для подвижника

Ці згадані постаті та їм подібні не на початку свого подвигу і боротьби отримали від Бога честь, але після того, як Він випробував їх, очистив лихами та скорботами і навчив, як слід стояти під час битви.

Лише тоді, коли Бог побачив, що вони мужньо зносять біди й покладають на Нього всю надію, — Він дав їм честь Своєю Божественною допомогою, а тих, хто їх ненавидів, посоромив. 

Ось переклад цього суворого, але сповненого любові напучення про цінність часу та смертельну небезпеку неприязні між близькими:

Про мир у громаді та короткочасність життя

Перебувайте в терпінні й не давайте розслаблятися серцям своїм під час бід вашої, але віддавайте за них подяку, щоб отримати відплату від Господа.

Нехай буде у всіх вас — мир, істина, любов до Бога і взаємна прихильність; і нехай не буде у вас розбратів, ні наклепів, ні суперечок, ні злої заздрості, ні непокори, ні гордості, ні образи на когось із людей, ні висміювань, ні марнославства, ні ненависті, ні взаємної неприязні. В якій обителі бувають такі дії, там оселяється гнів Божий.

Пам'ять про смерть та прощення

До того ж знайте, що життя наше у світі цьому дуже коротке; тому дорожіть ним і не витрачайте його в недбальстві, щоб не застала вас година переселення з цього життя тоді, коли ви гніваєтеся один на одного. Адже тоді ви будете зараховані до людиновбивць, за Писанням: «Кожен, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця» (1 Ін. 3:15).

Щадіть один одного, щоб пощадив вас Господь. Бо це вселяє Він Сам, коли каже: «Відпускайте, і відпустять вам» (Лк. 6:37).

• Якщо хтось зазнає наклепу: нехай прийме це з радістю і все своє віддасть Господу, Який є праведним Суддею.

• Якщо хтось зведе наклеп на ближнього: нехай поспішить упокорити себе перед Господом і попросить вибачення у ближнього свого.

Проти кореня ненависті

Не допускайте сонцю заходити у гніві вашому (Еф. 4:26); але з коренем виривайте з сердець ваших лихі помисли, що мучать вас один на одного. Таким чином присікайте будь-який зародок неприязні, корінь якої — ненависть і заздрість. Ці дві пристрасті є найзлішими, ненависними і Богу, і людям; їм не місце в комусь із віруючих чи рабів Божих.

Тому нехай ніхто з нас не хвалиться через свою крайню дурість і не каже: «Я взяв гору над братом, і не буде йому пощади». Нехай знає той, хто так говорить і мислить, що він віддав душу свою в руки смерті, і спадщиною його буде місце плачу і скреготу зубів.

Про пробудження від духовного сну та небезпеку недбальства

Пробудімося від сну, поки ми ще перебуваємо в цьому тілі; зітхнімо за самих себе і будемо оплакувати себе від усього серця нашого вдень і вночі, щоб позбутися тих страшних мук, стогонів, плачу та туги, яким не буде кінця.

Стережімося йти широкими воротами і просторим шляхом, що веде до загибелі, хоч дуже багато хто йде ним; але підемо вузькими воротами і тісним шляхом, що веде до життя, хоч дуже мало хто йде ним. Ті, хто йде цим останнім шляхом, є істинними трудівниками, які з радістю отримають нагороду за свої труди і успадкують Царство.

Урок про згаяний час

Хто ж ще не зовсім готовий постати там, — благаю його не бути недбалим, поки не минув час, щоб у потрібну годину не виявитися тим, хто не має оливи, до того ж так, що не знайдеться нікого, хто захотів би її продати.

Бо так сталося з тими п'ятьма нерозумними дівами, які не знайшли, у кого купити. Тоді вони з плачем воззвали, кажучи: «Господи, Господи, відчини нам!» Він же у відповідь сказав їм: «Амінь, амінь кажу вам: не знаю вас» (Мф. 25:11-12). І це сталося з ними не з іншої причини, як через лінощі. Потім вони хоч і прокинулися, і почали клопотатися, та вже це ні до чого не призвело, бо Господар дому встав і зачинив двері.

Приклад Ноя та ціна непокори

Наведу вам і інший подібний приклад. Коли Ной увійшов у ковчег сам із синами своїми, дружинами їхніми та з усім іншим, і зачинив двері ковчега через води потопу, послані на тих, хто чинив зло, — то він більше не відчиняв дверей ковчега. Тим більше ці злі люди після зачинення дверей не могли увійти туди, щоб бути разом із праведними, але всі загинули від води потопної за свої лінощі та непокору.

Бо Ной протягом тих ста років, поки будував ковчег, безперестанно закликав їх до кращого життя, але вони не дослухалися до нього і не послухалися його — тому й загинули.

Ось переклад цього підсумкового заклику до єдності та духовного вбрання душі, яким завершуються ці настанови:

Про братню єдність та шлюбний одяг душі

Тримайте братство в одному місці та влаштовуйте його в мирі, однодумності, смиренні, страху Божому та молитвах. Тоді в досконалості явиться у вас благо дому Божого, і ви володітимете ним із радістю та веселістю.

Нехай прикрашають вас понад те:

• Віра та надія;

• Любов і смирення;

• Страх Божий і розсудливість;

• Благоговіння та мир;

• Любов до братів.

Бо хто все це матиме, той є зодягненим у шлюбний одяг і таким, що ходить у заповідях Духа. Перебувайте у всілякому смиренні та терпінні, щоб відійшли від вас пристрасті.

Ось переклад цього глибокого напучення про три види волі та про те, як розпізнати шлях, що веде до істинного спокою:

Про три види волі та солодкість Божого керівництва

Хто ходитиме за волею Божою, яка солодша за мед і сповнена всіма радощами, тому вона сама допомагатиме і його зміцнюватиме, і дасть душі його чинити справи дивні, і приготує перед ним усі стежки, Господу любі; і не зможе тоді жоден ворог протистояти йому, бо він ходить за волею Божою.

Але хто ходить у власній волі, тому Бог ні в чому не подасть допомоги, а залишить його демонам, які літатимуть у серці його день і ніч, і не дадуть йому мати ні в чому жодного спокою, і зроблять його безсилим і немічним у всіх справах, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Диявол іноді вселяє в таких людей радість і веселощі; але в цьому не може бути справжньої радості, а лише туга і печаль. Якщо і буває щось схоже на радість, то в цьому немає істини, а лише привид, бо це не від Бога. Істинна радість походить від Бога і дається лише тому, хто самого себе постійно змушує відкидати власну волю, а волю Божу в усьому виконувати.

Три джерела людських прагнень

Воля, що діє в серці людському, буває троїстою:

1. Перша — від диявола;

2. Друга — від людини;

3. Третя — від Бога.

До перших двох Бог не благоволить, а благоволить лише до тієї, що від Нього. Розгляньте ж самих себе і, відкинувши все стороннє, лише Божу волю полюбіть. Бо це не дрібниця для людини — постійно пізнавати волю Божу в усьому.

Запевняю вас: якщо людина не залишить усієї волі серця свого, і не зречеться себе в усьому, і не відкине від себе всього багатства й майна свого, і не підкориться Господу через послух отцям своїм духовним, — то ні пізнати не зможе волі Божої, ні виконати її, і буде позбавлена останнього благословення.

Ось переклад цього завершального напучення, де святий Антоній Великий зводить воєдино головні орієнтири християнського життя: страх Божий, незлобивість та істинну мету нашого земного шляху.

Про земні скорботи та небесну нагороду

Господь нам не сказав, що тут буде відплата; але що тут будуть спокуси, тіснота, нестатки й скорботи, а там — відплата. Це життя є шляхом подвигів і випробувань.

Якщо ви будете терплячими, слухняними та покірними отцям своїм, то прекрасну дасть вам Господь нагороду; і ось той труд, що згадається перед обличчям Господнім. Хто кориться отцям своїм, той Господу кориться, і хто Господу кориться, той і отцям своїм кориться.

Про віру та страх Божий

Насамперед, віруймо в Господа нашого Ісуса Христа, поклоняймося Йому і будьмо покірні, і волю Його творімо в кожен час і кожну мить.

Будемо ходити у страху Господньому, як нам і наказано — «зі страхом і трепетом звершувати своє спасіння» (Фил. 2:12). Страх Господень викорінює з душі все лукавство і гріхи. Хто ж не боїться Бога, той впадає у багато лихого. Страх Господень береже і охороняє людину, поки вона не скине з себе цього тіла, як написано: «Через страх Твій ми в утробі прийняли, і мучилися, і народили дух спасіння» (Іс. 26:18).

Про незлобивість — оселю Духа

Хто незлобивий, той досконалий і богоподібний. Він сповнений раювання і є спокоєм Духа Божого.

Як вогонь спалює великі ліси, коли знехтуєш ним, так і злоба, якщо допустиш її в серце, погубить душу твою, і тіло твоє осквернить, і принесе тобі багато неправедних помислів; порушить битви, розбрати, чутки, заздрість, ненависть та подібні злі пристрасті, що обтяжують саме тіло і спричиняють йому хвороби.

Поспішайте здобути незлобивість і простосердечність святих, щоб Господь наш Ісус Христос прийняв вас до Себе, і кожен із вас міг із радістю сказати: «Мене ж за незлобивість Ти прийняв і утвердив мене перед Тобою повік» (Пс. 40:13). 

Ось переклад цього натхненного фрагмента, де святий Антоній Великий протиставляє згубну гордість рятівному смиренню, називаючи останнє єдиним шляхом до Божого погляду:

Про кротість, смирення та небезпеку гордого серця

Бог говорить через Пророка: «На кого Я спогляну, тільки на лагідного і мовчазного, і на того, хто тремтить перед словами Моїми» (Іс. 66:2). Господь же наш так каже в Євангелії: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29).

Отже, здобудьте собі смирення і не ходіть із гордістю серця, що властива дияволам. Хто ходить із гордістю серця, той є спільником дияволів. Людина з високим серцем (пихата) всім ненависна, бо справи її хвалькуваті, через що вона і впадає в багато гріхів.

Гордість як найвища мерзота

Усі гріхи мерзенні перед Богом, але понад усі — гордість серця.

• Хто вмовляє або дає пораду гордому, той подібний до того, хто ллє воду в діряву посудину, або до того, хто промовляє до птаха, що пролітає повз.

Горді серцем люди знехтувані перед Богом; серця ж смиренні й сокрушені Бог не принизить. Сама любов Божа, зійшовши до нас із небесних висот, стала смиренною до останнього ступеня.

Полюбімо ж смирення, щоб можна було взивати: «Подивись на смирення моє і труд мій, і прости всі гріхи мої» (Пс. 24:18).

Ось переклад цього суворого та водночас милосердного напучення про чистоту зору, гідність людини та силу покаяння:

Про чистоту очей та гідність людини

Не ходіть за пожаданнями очей ваших і не розслабляйтеся серцем своїм. Бо зла похоть розпущує серце і затьмарює розум. Тримайтеся від неї якнайдалі, щоб не прогнівався на вас Дух Божий, Який живе у вас.

Будемо подвизатися за чистоту навіть до смерті та всіляко берегти себе від скверних похотей: задля цього будемо остерігатися споглядати на жіночу красу. Не будьмо рабами нечистих пристрастей і сороміцьких пожадань, які ненавидить Бог.

Ви — храм Бога Живого

Ім’я Боже накресліть перед очима сердець ваших, щоб усередині вас безперестанно лунало: «Ви — храми Бога Живого» (2 Кор. 6:16) і місце спочинку Духа Святого. Хто захоплений нечистими похотями, той перед Богом подібний до худоби, позбавленої будь-якого глузду, за словом Псалмоспівця, св. Давида Пророка (Пс. 48:13).

Отже, ненавистю зненавидимо те око непотребне і шукаймо чистоти, оскільки вона є славою Ангелів Божих.

Але якщо, за навіюванням диявола, впадемо — встаньмо через покаяння і приступімо до Того, Хто прийшов відшукати вівцю, що заблукала в гріху (Лк. 15:4). 

Про владу над язиком та зберігання внутрішньої тиші

Хто не може берегти уст своїх і язика, нехай подбає принаймні про те, щоб не бути багатослівним у промовах своїх (Йов 11:3).

Стережись, людино, візьми владу над язиком своїм і не множ слів, щоб не помножити гріхів. Поклади перст на уста твої та вуздечку на язик твій, тому що багатослівна людина не залишає в собі місця Духу Святому.

Якщо хтось, хто є ще новачком, розмовляючи з тобою, запитає тебе про щось спасительне для душі його — відповiж йому; якщо ж про те, від чого немає йому користі — будь як глухий, який не чує, і як німий, який не говорить.

Про небезпеку лихослів'я та благословення мовчання

Примусьмо себе встановити міцну варту біля уст своїх, щоб про когось не сказати чогось лихого, бо лиха мова гірша за будь-яку отруту. Усі рани заліковуються, а рана від язика не має лікування.

Язик необережного осуджувача, керований дияволом, отруйніший за язик зміїний, бо він:

• Збуджує чвари та гірку ворожнечу серед братів;

• Сіє заколоти та злодіяння між мирними;

• Розсіює багатолюдні громади.

Отже, уникайте осуду інших і будьте прихильні до мовчання. Хто любить мовчання, той перебуває близько до Бога та Ангелів Його, і у висотах місце його. Господь каже, що Він тоді збереже шляхи твої, — коли ти сам берегтимеш уста свої (Притч. 13:3).

Про два види сорому

Святе Письмо засвідчує, що сором буває двоякого роду: один, від якого народжується гріх; а інший, від якого походить слава і благодать (Сир. 4:23–25).

• Істинний і спасительний сором: це сором перед тим, щоб учинити гріх.

• Сором, від якого народжується гріх: це сором (сором’язливість), що заважає виконувати заповіді Божі.

Нічого не соромся робити, що згідно з волею Божою, і в справі істини не ховайся; не бійся звіщати вчення Господнє або слова премудрості, і не соромся гріхи свої відкривати духовному отцеві своєму.

Про пастку марнославства та істинну вбогість духом

Господь наш, спонукуваний співчуттям до душ наших, каже у св. Євангелії: «Горе вам, коли будуть говорити про вас добрі слова і прославляти вас, а ви слави Божої не шукатимете» (пор. Лк. 6:26; Ін. 5:44). Отже, будемо подвизатися аж до смерті, противлячись марнославству, і відсічемо його найзліші паростки, щоб не бути доведеними до загибелі.

Тікай від марнославства, бо багато хто загинув через нього. Воно спонукає людину на великі труди:

• Пости та молитви;

• Багаторазові нічні чування;

• Милостині, що роздаються перед людьми.

Але всього цього марнославна людина досягає не заради Бога, а заради людського ока, тому не отримає нічого іншого, крім сорому та ганьби.

Не намагаймося виставляти в собі щось особливо велике, щоб не загинути через це і не заплутатися в численних тенетах марнославства, бо демонів марнославства надзвичайно багато. Краще з ревністю прагнімо здобути славу святих, а також і їхню вбогість, щоб отримати ту солодку Божу похвалу: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5:3).

Про силу терпіння та завершення праці

Господь наш Ісус Христос у Своєму Євангелії сказав: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21:19). А також: «Хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 10:22; 24:13).

З якою ж ревністю належить нам істинно потрудитися і потерпіти, щоб досягти того, що приготоване нам на небесах?

Втім, доки ми не дійшли до пролиття крові за істину, не будемо вихвалятися; бо жоден митець не хвалиться своїм твором до того, як закінчить його. Того належить назвати блаженним, хто здобув перемогу терпінням. У свій час він буде прославлений у вишніх, як Лазар.

Про насолоду Божественною мудрістю та цінність віри

Псалмоспівець Давид сказав: «Які солодкі для мого піднебіння слова Твої, кращі за мед вустам моїм!» (Пс. 118:103). Також: «Суди Господні жаданіші за золото і каміння дорогоцінне» (пор. Пс. 18:10-11).

Істинно блаженний той, хто пильнує і виконує заповіді Господа нашого Ісуса Христа, аж поки досягне істинного пізнання Його, так що зможе сказати: «Дивне для мене знання Твоє» (Пс. 138:6).

Бійся бути невірним, щоб не прогнівався на тебе Той, Хто створив нас.

• Хто проповідує істину невірному, докоряє чи вчить його — той подібний до людини, що кидає найцінніші перли в морську глибину.

• Навпаки, як вода по похилій землі стікає вниз і біжить туди стрімко, так слово Господнє вливається в душу віруючого.